Дивлячись в віконце?

- Та дивлюсь чи йде коханий -

Моє “ясне сонце”.

- Як це треба розуміти?-

Сестра знов питає.

- Дуже просто, бо загадки

У цьому немає.

Кожен вечір десь іде він

(Каже, що до мамці),

А додому з’являється

Щоразу аж вранці!

Сусідка питає.

(Добре знала та удала,

Що цього не знає).

- Вийшла, вийшла, бо що бідна

Я мала робити?

Не було кому корові

Й трави накосити!

Та є одне, головніше,

Не можу змиритись,

Що у хаті нема з ким

Щодня посваритись!

Хлопчик зажурився,

А тоді питає тата:

– Для чого женився?

Бач, яка вона вреднюча,

Б’є мене і сварить,

А ще каже, що всіх любить…

Мабуть вона марить!

– Отак, синку, помилився

Я в ділі святому!

Навіть ти дивуєшся

Вибору такому…

В кутку вівсяний “дід“,

А під столом – вівсяна “баба“,

У нас святковий вид.

Вечеря тайна – не підзвітня

Ні простору, ні часу.

Ми нині за столом святим

Помолимося разом.

Дванадцять страв… “Родино моя,

Із вечері початком!!!”

Піднесення в нас у душі

З’явилося дитятко!!!

Христос маленький оновив

Людину, Землю й Небо.

О, як в оновленні оцьому

У всіх нас є потреба!

Цвяхи забиває,

Синок цвяхи подає

І тата вмовляє:

- Таточку, облиш ту справу,

Ти їх криво б’єш.

Ще і пальці, як промажеш,

Молотком поб’єш!

Лиш слова оці промовив,

Батько лупнув в палець.

Пирснув сміхом і відразу

Син принишк, як заєць.

Батько кинув молоток

Синка як огрів,

Той від болю лише зойкнув

Й мало не зомлів.

Розплакався, сопе носом,

Сльози витирає…

- Не плач, – каже йому батько:

“Причини немає!

Бачиш, як ми добре було?

Тепер – я сміюсь,

Я з тобою в такий спосіб

Радістю ділюсь”.

І стала казати:

- Ти не розв’язав задачку

Й хочеш вже тікати!

Внук сміється, та все дужче -

Аж мало не плаче!

Бабця дивиться на нього:

- Ну ти і ледачий!

Цілком легка ця задача, -

Мовила до нього.

- І не тішся, бо не бачу

Нічого смішного!

- Ви й не можете, – зігнувся,

З сміху боки рве:

- Сидите на бутерброді.

Он –  масло пливе!

І важко зітхає…

Старій жінці серце стислось,

Дитину питає:

- Скажи, любий, чом сумуєш

Й додому не йдеш?

Мовчить хлопчик, а старенька:

- Як ти ся зовеш?

- Не питайте – бо не знаю,

Хоч і хочу знати.

Ні від кого не дізнаюсь

Навіть в рідній хаті!

Тато каже  я – “дебіл”!

Мама зве “кретином”!

Брат б’є в ребра й називає

“Наволоч під тином”!

Сестра – “шибеником” кличе,

А “опришком” – друга.

Дідо – зове розбійником,

Баба – лиш “садюга”!

Тітка каже – “чорт рогатий”,

“Той люцифер” – дядько.

А сусідка – проклинає

І маму, і татка!

Так вже мене називає…

Повторить несила.

Скажіть бабцю, кого мама

На світ народила?

Боки оглядає,

Чи товсте уже сальце-

В думках прикидає?

Інша думка у кнура:

- Не дав муки, круп,

Ото й сало ти одержиш,

Лиш через мій труп!

Чому не женився?

- Та я, знаєш, імпотент,

От сам й залишився.

Що вже тільки не вживав?-

І женьшень – коріння.

І таблетки, і уколи,

І всяке насіння.

- Не займайся дурницями,

Кум лікарство знає!

Кому радив, то воно

Всім допомагає:

П’єш “Залізного вина”,

На шию – магніт,

Й твій ровесник зразу стає,

Як сталевий дріт!

Є під правим оком?-

Запитався один п’яний

Другого, що збоку.

- Це, у мене, алергія,

Бий го сила Божа!

Не дасть випити горілки,

Хоч би була й гожа!

Як лиш вип’ю – зразу плями,

Сині по всім тілі…

- Зрозуміло,- той у відповідь

Я – спец у тім ділі.

Моя жінка – каратистка,

Страшні ноги має!

А як вип’ю –  мене лупить

І міри не знає!

Кілька днів як ми копитом,

По черепу дала,

По сто свічок в кожнім оці,

Відразу постали!

- Видно твоя алергія,

Більше в око б’є,

А моя – куди попало

Копняки дає!!!