- Що ти, сестро, виглядаєш,
Дивлячись в віконце?
- Та дивлюсь чи йде коханий -
Моє “ясне сонце”.
- Як це треба розуміти?-
Сестра знов питає.
- Дуже просто, бо загадки
У цьому немає.
Кожен вечір десь іде він
(Каже, що до мамці),
А додому з’являється
Щоразу аж вранці!
-Ви що, кумцю, вийшли заміж? -
Сусідка питає.
(Добре знала та удала,
Що цього не знає).
- Вийшла, вийшла, бо що бідна
Я мала робити?
Не було кому корові
Й трави накосити!
Та є одне, головніше,
Не можу змиритись,
Що у хаті нема з ким
Щодня посваритись!
Мама вдарила синочка -
Хлопчик зажурився,
А тоді питає тата:
– Для чого женився?
Бач, яка вона вреднюча,
Б’є мене і сварить,
А ще каже, що всіх любить…
Мабуть вона марить!
– Отак, синку, помилився
Я в ділі святому!
Навіть ти дивуєшся
Вибору такому…
Хлібини дві і свічка поряд,
В кутку вівсяний “дід“,
А під столом – вівсяна “баба“,
У нас святковий вид.
Вечеря тайна – не підзвітня
Ні простору, ні часу.
Ми нині за столом святим
Помолимося разом.
Дванадцять страв… “Родино моя,
Із вечері початком!!!”
Піднесення в нас у душі
З’явилося дитятко!!!
Христос маленький оновив
Людину, Землю й Небо.
О, як в оновленні оцьому
У всіх нас є потреба!
Випив батько кілька чарок
Цвяхи забиває,
Синок цвяхи подає
І тата вмовляє:
- Таточку, облиш ту справу,
Ти їх криво б’єш.
Ще і пальці, як промажеш,
Молотком поб’єш!
Лиш слова оці промовив,
Батько лупнув в палець.
Пирснув сміхом і відразу
Син принишк, як заєць.
Батько кинув молоток
Синка як огрів,
Той від болю лише зойкнув
Й мало не зомлів.
Розплакався, сопе носом,
Сльози витирає…
- Не плач, – каже йому батько:
“Причини немає!
Бачиш, як ми добре було?
Тепер – я сміюсь,
Я з тобою в такий спосіб
Радістю ділюсь”.